В пам'ять про Крути
з метою патріотичного виховання
організували і провели виховний захід шкільний бібліотекар Пашкова Анастасія Яківна разом з вчителем історії Дідковською Тетяною Петрівною

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.

/Files/images/schen_2017/Про Крути.JPG

/Files/images/schen_2017/Про Крути.JPG

/Files/images/schen_2017/Про Крути 4.JPG

«Сьогодні ми запросили вас до бібліотеки, щоб вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави. 300 юнаків пішли в безсмертя прямо зі студентської аудиторії чи шкільного класу. 29 січня – День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Сухими словами історичних документів, полум’яними рядками поетів, зворушливою музикою пісні ми будемо говорити сьогодні про подвиг героїв Крут.
Події під Крутами вперше привернули увагу громадськості після повернення Центральної Ради в Київ у березні 1918 року і було створено комісію для з’ясування обставин бою під Крутами» - такими словами розпочала виховну годину Анастасія Яківна Пашкова.
План виховної години:
1. Героям, що впали в бою під Крутам – присвячується – Доповідач Здорінова Софія (учениця 7-В класу).
Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня та спить в знаних і безіменних могилах розкиданих по рідній і чужій землі – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас – життя – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам’яті і історії, героям, що впали в страшному бою під Крутами – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
2. Літопис життя і смерті народу великомученика – Доповідач Кириченко Валерія (учениця 7-В класу).
Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Ми повинні знати свою історію, а історія наша полита кров’ю і сльозами.
Сьогодні безкровно на диво вікам
Будується наша Вкраїнська держава.
Її незалежність потрібна всім нам
І ми помилятись не маємо права.
Історія наша нам більш не простить,
Забудьмо зловіснії сварки і чвари.
Як зрадим Вкраїну в цю жадану мить,
Нам знов не минути всім Божої кари.
Згадаймо, як предки боролись колись,
В боях здобували і волю, і славу;
Як річеньки крові за край наш лились,
За рідну Вітчизну, Вкраїнську державу
Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру
І знов, у котрий це вже раз,
Зійшлися ми в одній родині,
Щоб пом'януть той славний час,
Коли в офіру батьківщині
Себе принесли кращі з нас.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров'ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути
У пам’яті кількох народів зберігається історія про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників.
3. Національний символ для поколінь борців за свободу та незалежність - Доповідач Тимко Влад (учень 7-В кл.).
29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М.Муравйова. На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.
Послухай, як шумлять жита,
Де стільки літ буяли січі
І смерть дивилася у вічі ,
І воля марилась свята.
Послухай стогін і збуди
Порив душі, надії Квіти ;
Чиї сини, чиї ми діти,
Спитай і сам себе суди.
Земля кипіла навкруги
Вмирало юне покоління...
Послухай, стогне як коріння ,
Котре зрубали вороги.
У буревій доби ,
Щоб скрипіння не зміліло,
Безсмертя дух освятить тіло –
І совість стане на диби.
Ведучий: Послухай вікові пісні
І власну вимости дорогу,
І присягни собі і Богу,
Що не відступиш у боротьбі.
Бо кличуть сурми й солов’ї
Для внуків воля – краща доля
Одна є мати – Україна,
Як син, ти захисти її.
Лише 300 українських юнаків – добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці, створених за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи ім. гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня ім. Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету, Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!»

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішитесь кати :

Коли стають до зброї діти,

Народ цей – не перемогти.

Славних хлопців-добровольців зібралося триста,

А дорога, наче доля, – коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,

Бо проллється кров юнача цілою рікою.

4. Під Крутами пішли в безсмертя – Доповідач Веселкова Лєра (учениця 7-В кл.).
16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва розпочався бій, який тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючому ворогові та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.

Під Крутами сльози, зітхання тяжке...

І як же це сталось, здатний хто на таке?

Стало каменем серце отут біля Крут

І заповідь божа затоптана в бруд.

А заповідь п'ята каже: «Не вбий!»

То хто ж породив тебе кате людський?

Під Крутами вбивство, під Крутами гнів...

І все пам'ятаю через тисячі днів.

І пам'яті свічка горить не згаса

І 300 сердець – наша гордість, краса.

Під Крутами квіти, «Реквієм» спів...

Пам'ятай, Україно, патріотів синів!

Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу— настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко.
Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.
5. Патріотизм і жертовність у боротьбі за незалежну Україну – Доповідач Якименко Денис (учень 7-В класу).
Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає одного взводу студентів, що стояв найближче до станції: у сум'ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями.
Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли.Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Ти впав, товаришу, у ранах

Між трупами таких, як сам ,

Та не останній в могіканах ,

Борониш ти святий вігвам.

Вони ідуть у лавах щільних

Вперед, вперед, і не один

Упав, як ти, в огнях свавільних

Під спів червоних хуртовин.

Благослови ж їх льот шалений ,

Умри з усміхом на устах ;

Не поведе більш кат скажений

Твоїх братів у кайданах.

Коли ж здригнуть міцні їх лави ,

Коли не схочуть умирать,

Покрий тавром ганьби й неслави ,

Спали пожежею проклять!..

День помирав, як недобитий лебідь,

Ніч перейняла невимовний біль.

Здригнулись зорі в сполотнілім небі

І тихо подали в криваву заметіль.

Стогнали Крути і молився вітер,

Цілуючи скривавлені сліди:

Вас мало, діти, вас так мало, діти,

Супроти п’яної московської орди.

В пекучий сніг... Навзнак. Не на коліна.

Заплакав місяць в зоряну блакить.

Всі – як один... Кріпися Україно,

Хоч їхня смерть вовік не відболит

Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих
студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним.
6. На Аскольдовій могилі український цвіт – Доповідач Броніч Сабіна (учениця 7-В класу).

На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, – грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся воїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу.
В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це – символ нескоренного духу нашої нації. Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

Народе мій, для всіх завжди відкритий,

Не вір, що воля з'явиться сама,

Не дай себе підступно обдурити,

Мовляв, дороги іншої нема.

Як знову йти до старшого нам брата

Просить своє... й на весь світ працювать,

Не дай себе до нитки обідрати,

Зумів же двічі пута розірвать.

Не вір невтомним брехунам пихатим.

На жаль, такі синочки в тебе є,

Що все на світі ладні обібрати,

Купити, перезрадити, продати,

Священну волю навіть розіп'яти,

Покривдить рідну матір, осміяти,

щоб тільки крісло втримати своє.

Народе мій, великий, український,

Як буде в тебе воленька свята,

То буде й коровай, і мед по вінця,

Не зразу, та на вічнії літа.

Павло Тичина, 1918 рік

7. Аналіз результатів анкетування учнів 7-В класу «Як Ви розумієте патріотичне виховання?» - Дідковська Тетяна Петрівна.

Кiлькiсть переглядiв: 508